Свіча - пам’яті «Стражденний біль голодної України».

  Голод… Це страшне слово повертає нас у далекі 1932 – 1933 роки  .Український народ у смутку і скорботі доземно схиляє голови, вшановуючи пам’ять мільйонів його жертв, засуджуючи творців цієї чорної сторінки в історії України.

    23 листопада, до Дня пам'яті жертв голодомору , та 90 роковин Голодомору в Україні 1932 – 1933 роки.,в читальному залі нашої бібліотеки  відбулась зустріч Свіча - пам’яті «Стражденний біль голодної України».

   Наша сьогоднішня зустріч – це своєрідний реквієм пам'яті жертв страшного Голодомору тридцятих років минулого століття, пам'яті тих, хто мученицькою смертю пішов з життя.

   На зустріч завітали учні 7 – Б класу Тернопільського ліцею №21 – спеціалізована мистецька школа імені Ігоря Герети ,разом Наталією Казаєвою – вчителем історії та бібліотекарем школи Марією Гаврон.

         27 листопада – День пам’яті жертв Голодомору. Говорити з дітьми про такі страшні події складно, але необхідно. Це один із тих випадків, коли замовчування інформації небезпечне. Ми маємо знати що відбувалося, розуміти причини подій 1932-1933 років та їхні наслідки. Це допоможе унеможливити повторення Голодомору в майбутньому.

       Ознайомила присутніх із трагічними сторінками тих страшних подій української історії, зокрема і фактами Голодомору безпосередньо в нашому краї, згадати про жахи голоду 1932-33 років, про загибель мільйонів людей,Любов Левенець – старший науковий співробітник Тернопільського Обласного Краєзнавчого Музею.

     Про трагізм, який ховається за словом «голодомор»,Ольга Курочка – бібліотекар читального залу  спонукала присутніх замислитись над питанням «Крихта хліба – багато це чи мало?». 

    Наприкінці заходу присутні вшанували пам’ять померлих хвилиною мовчання.

Голод 1932 – 1933 років в Україні назавжди залишиться в нашій пам’яті, як одна з найстрашніших сторінок минулого.

Голодомор

Ти кажеш не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимили до тла?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору.

-Греби, нічого людям не лишай!..

Я бачив сам у ту зловісну пору

..І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору!

Д. Білоус

.