Роман Лубківський

Коли ж устами чорними людці

Тебе, моя свята, кохана, сквернять,

Здається, в серце хтось вганяє терня,

Здається хтось шмагає по лиці.

Достойні гніву й жалю ті пігмеї - 

Їм чистої ріки не забруднить.

А я щасливий. що в мені бринить

Свічадо сили і краси твоєї!

                                                                                                     (уривок вірша "Рідна мова")

  Ці майстерні рядки, які актуальні і сьогодні, належать нашому землякові - Роману Лубківському. Народився письменник в селі Острівець Теребовлянського району в селянській родині. Сьогодні, 10 серпня, йому б виповнилося 80 років. Та на жаль, його вже немає серед нас. 15 жовтня 2015 року він відійшов у засвіти.

  Творчість Романа Мар'яновича досі не розкрита й належно  не оцінена в українській літературі. Прикметністю поезій Романа Лубківського є її доброзичлива іронія, усмішка, гротескна гра, в якій інколи зблискує вістря сатири, але, як правило, панує почуття інтелектуального гумору. Гуморичне право Лубківського тим цікаве, що вміє узагальнювати, писати про хвороби зарозумілості суспільства, цілої нашої доби. 

  З ініціативи Романа Лубківського було відновлено пам`ятні місця, пов`язані з Маркіяном Шашкевичем, Богданом-Ігорем Антоничем; без нього не було б музею Михайла Грушевського, памʼятнників Юрію Дрогобичу, Українським Січовим Стрільцям у Карпатах, на Маківці, не було б ще десятка, а, може сотень справ, через які наново постали перед нами Іван Франко, Соломія Крушельницька, Богдан Лепкий та інші великі наші попередники.

  Ще один серйозний проект, яким опікувався Роман Лубківський, − це створення музею літератури у Кременці. Моральною та інтелектуальною підставою для створення такої літературно-історичної скарбниці є знаменні історичні сліди на цих теренах Тараса Шевченка, Олени Пчілки, Оксани Лятуринської, Уласа Самчука та багатьох інших представників красного письменства.

  З ініціативи Романа Лубківського в селі Острівець Теребовлянського району було започатковано літературно-мистецьке свято «Подільський скарб», присвячене видатному українському письменнику Володимиру Гжицькому.

«Учіться рухатись! Горіти!
Хай спонукає вічний рух.»

  Роман Лубківський був також майстерним перекладачем, він переклав сотні творів, серед яких збірки поезій Десянки Максимович, Лацюноволеського, Франце Прешерна, Янки Купали. Відтворив українською мовою драму Юліуша Словацького «Срібний сон Саломеї» та драму Йозефа Вацлава Фріча «Іван Мазепа».

Романа Лубківського можна назвати літописцем нашої доби.

    Ми - доба, а її подоба - 

    Це Чорнобиль. Ми в ньому винні. 

    Але ми - і остання спроба

    Врятувати людське в людині.