Сандармох - пам'ять, що не згасає

 Сьогодні, 5 серпня, ми із сумом згадуємо жертв масових розстрілів в урочищі Сандармох.

Урочище Сандармох стало одним із сумних символів Великого терору. У документах радянських спецслужб ця місцевість зазначена як «обычное место расстрелов». 80 років тому там розстріляли близько 7 тисяч людей 60 національностей і дев’яти релігійних конфесій. Серед них понад 677 українців.

Найбільшу групу в’язнів – 1111 осіб –  розстріляли з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року. Ці масові розстріли приурочили до 20-річчя так званої «Жовтневої революції».  

Із 5 серпня 1937 р. за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи» розпочалася наймасовіша «чистка» суспільства від ворогів радянської влади, в тому числі у місцях позбавлення волі. За сфабрикованими новими «справами», без слідства і суду із жовтня 1937 до лютого 1938 р. Особлива Трійка УНКВС по Ленінградській області прирекла до розстрілу 1825 в’язнів, які відбували покарання на Соловках. Найбільшу групу – 1111 осіб, розстріляли в урочищі Сандармох (Медвєж’єгорський район Республіки Карелія Російської Федерації). Розстріли здійснювалися 27 жовтня, 1-4 листопада 1937 року.  

Соловецьких в’язнів етапували морем до порту Кемь, звідти залізницею перевозили до м. Медвеж’я Гора (з 1938-го Медвеж’єгорск) й поміщали до СІЗО Біломорсько-Балтійського табору. Звідси засуджених зв’язаними доставляли у Сандармох, де і розстрілювали. 

Урочище Сандармох, як місце розстрілів, стало відоме після тривалих пошуків лише влітку 1997 року. Останки знайшли члени міжнародного товариства «Меморіал» – історики Веніамін Іофе та Юрій Дмитрієв. 

Із 1997-го і до початку воєнної агресії Росії проти України в урочище Сандармох і на Соловки щороку їздили українські делегації для участі у Днях пам’яті за загиблими. 

27 жовтня 1997 року в’язень радянських концтаборів, письменник і філософ Євген Сверстюк привіз у Сандармох дерев’яний хрест роботи Миколи Малишка. У 2005-му на його місці встановили пам’ятник – козацький хрест із написом «Убієнним синам України».

 

 

 

12 українців, розстріляних у Сандармосі

 

 

Лесь Курбас (1887-1937). Народився у Самборі на Львівщині.

 

Видатний український режисер-реформатор, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач.

 

 

Микола Зеров (1890-1937). Родом із Полтавщини.

 

Поет, перекладач античної поезії, літературознавець, лідер київських «неокласиків».

 

 

Аркадій Барбар (1879-1937). Родом із Полтавщини.

 

Працював директором департаменту народного здоров’я Української народної республіки, один із організаторів служби масового медичного обслуговування.

 

 

Олексій Вангенгейм (1881-1937). Родом із Чернігівщини, батьки походили з голландських дворян.

 

Вчений-метеоролог. Організатор і перший керівник Єдиної гідрометеорологічної служби СРСР.

 

Антін Крушельницький (1878-1937). Народився у м. Ланьцут (нині Польща).

 

Український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог.

 

Володимир Чехівський (1876-1937). Народився на Київщині.

 

Український політичний і релігійний діяч. 26 грудня 1918 року – 13 лютого 1919 року – голова Ради народних міністрів і міністр закордонних справ УНР. За його керівництва 22 січня 1919 року був проголошений Акт злуки УНР і ЗУНР.

 

Матвій Яворський (1885-1937). Родом з Люблінського воєводства (нині – Польща).

 

Історик, академік ВУАН (з 1929). Займався науковою працею. Брав активну участь в українському національному русі 

 

Михайло Полоз (1891-1937). Народився у Харкові.

 

Політичний діяч.

Закінчив льотну школу. У Центральній Раді представляв УПСР, член Українського військового генерального комітету (його представник при військовому міністерстві Тимчасового уряду в Петрограді 1917 року), член української мирної делегації в Бересті (1918).

 

Степан Рудницький (1877-1937). Уродженець м. Перемишль (нині - Польща).

 

Український географ та історик, засновник картографічного напрямку в українській географії, академік ВУАН.

 

 

Михайло Лозинський (1880-1937). Родом з Івано-Франківщини.

 

Український учений, правник.

Здобув ступінь доктора права у Віденському університеті. Публіцист і юрист, брав участь у діяльності Союзу визволення України, член Національної ради ЗУНР, учасник Паризької мирної конференції, був заступником держсекретаря закордонних справ уряду ЗУНР (1919). 

 

Мирослав Ірчан (Баб'юк Андрій Дмитрович) (1897-1937). Родом із Івано-Франківщини.

 

Драматург, публіцист, поет, перекладач.

У роки І Світової війни служив у Легіоні січових стрільців у складі Австро-угорської армії, пізніше – хорунжий УГА.

 

Петро Дідушок (псевдонім Гельмер) (1889-1937). Родом зі Львівщини.

 

Військовий і політичний діяч.

Закінчив Львівський і Берлінський університети. Офіцер, командир куреня Українських січових стрільців. У період Гетьманату – секретар Українського національного союзу, згодом секретар Директорії, дипломат УНР.

(Із матеріалів сайту Українського інституту національної пам'яті)