середу, 18 вересня 2013 р.

Осанна осені...



 



 Ще пахне сіно. Ще рояться оси
Ще у дуплянках солодко медам
А вже вночі навшпиньки ходить осінь
і полум'я жоржин задмухує садам.
Ліна Костенко







Після теплого літечка настала довгоочікувана осінь. Прийшла вона несподівано, тихенько, ніби якась таємнича гостя. Тому, мабуть, її ніхто й не помітив відразу. Проте нікого осінь не забула, всім дарунки казкові принесла.
В садку червоніють яблука, красуються грушки, достигають сливи. Це дари щедрої господині -осені.Оксамитовий запах осені відчувається скрізь. Проте найбільше його чути в по¬вітрі. І тоді здається, ніби то сама осінь пливе по вулицях, лоскочучи перехожих легенькими павутинками бабиного літа. А птахи тим часом починають збиратися у далеку подорож. Вони незабаром полетять у теплі краї на зимівлю і повернуться тільки навесні. На дахах будинків, правда, ще можна побачити десятки ластівок. Весело щебечучи, вони немов прощаються зі своїм рідним краєм...
   Недарма кажуть, що осінь — золотокоса красуня. Після її приходу увесь ліс став немов золотавий. Стрункі берізки вдягли гаптовані золотом сукні. Тепер їхні розкішні шати виграють і сяють на сонці. А ось гордо стоять могутні велетні. То дуби. Лиш де-не-де багряніють красені-клени. Пишається своїм вбранням і калина... 
   Подумалось про поезію Ліни Костенко, її "Осінні карнавали". Адже осінь - магічна пора, простір згасання, що таїть нове народження, - це свій окремий психологічний театр Ліни Костенко. Чарівне поле природи кликало вірш за віршем...Хочеться почути, як "б'є в тамбурини осені горіх", як білий кінь"шукає літо у сухому листі" і як осінь лишає на згадку садам "шовковий шум танечної ходи", подивитися на світ крізь "золоту жирандоль" осені.
                                     
Недумано, негадано
забігла в глухомань, 
де сосни пахнуть ладаном
в кадильницях світань
                         Де вечір пахне м'ятою, 
                         аж холодно джмелю.
                         А я тебе,
                                       а я тебе, 
                         а я тебе
                                       люблю!  

    Природа в поезії Ліни Костенко також емоційна, вона доповнює психологію людських стосунків і почувань: 
                 Самі на себе дивляться ліси,
                 розгублені од власної краси.

                Немов пройшов незримий Левітан - 
                то там торкнув їх пензликом, то там.

                 Осінній вітер одгуляв, затих.
                 Стоїть берізонька - як в іскрах золотих.






               
                         

3 коментарі: