Всесвітній День української хустки!

   

  7 грудня – Всесвітній день української хустки. В цей день до святкування долучаються все більше і більше людей, в тому числі і трудові колективи,громадські організації та навчальні заклади. Колектив нашої бібліотеки не стоїть осторонь. 

 Разом пригадаємо давню історію хустки, українські традиції. 

   Якщо вишиванка – це український генетичний код, то хустина – оберіг та символ життя, пам’ять роду, його святиня. Споконвіку українки носили хустку, яка вважалась оберегом, символізувала любов та свободу, вірність традиціям і патріотизм.

   Коли говоримо про хустку, неодмінно згадуємо матерів, бабусь. Та найголовніше, хустка додавала всім жінкам неповторності.

Історія виникнення свята

   Це неофіційне свято,яке з’явилося 2019 року, покликане об’єднати жінок різних професій, віку та національностей для збереження українських традицій.

    Відзначати День української хустки запропонувала активістка та депутатка Вінницької обласної ради Людмила Станіславенко. Ідею підтримали громадські активісти в Україні та в усьому світі. Зокрема  в 2019 році завдяки українській діаспорі свято набуло всесвітнього дня української хустки і відзначалося в США, Іспанії, Португалії,Казахстані,Йорданії, Індії та в інших країнах і відзначається понині.

      Традиції

• Хустка завжди вважалась оберегом. Якщо хлопець збирався в далеку дорогу, дівчина давала йому свою хустку на знак того, що чекатиме його.

• Якщо в сім’ї хворіло немовля, його сповивали в мамину хустку.     За традицією, це мало оберігати малюка від хвороб, злих думок і очей.

• Після того як дівчина вийшла заміж, їй було заборонено з’являтися на людях із непокритою головою, а, тим більше, з розпущеним волоссям. У народі це називали «засвітити волосся». За народними уявленнями, така жінка викликала хвороби, неврожай та пошесті. В Україні жінкам досі не можна входити до церкви з непокритою головою.

• Значну роль відігравала хустка під час весілля. Якщо хлопець мав серйозні наміри щодо дівчини (одружитися з нею), він дарував їй дорогий подарунок – чоботи, намисто або хустку. Потім нею «покриватимуть» молоду на весіллі.

• Покривання голови молодої – настільки ж важливий ритуал, як і розплітання коси. Весільний коровай дружби також обов’язково несли на хустці, а його шматочки роздавали гостям за допомогою маленьких хусточок – не «голими» руками.

• Хустка була «індикатором» соціального статусу жінки. Незаміжні дівчата зазвичай носили вінки або стрічки у волоссі, тож їм було необов’язково покривати голову. Якщо ж вони одягали хустку, то зав’язували її вінкоподібно. Після весілля дівчина обов’язково починала покривати голову.

• Також хустка позначала рівень достатку сім’ї. Її тканина та оздоблення свідчили про те, наскільки заможного чоловіка або придане мала жінка. Забезпечені панянки носили хустки з натуральної вовни або шовку.

• Залежно від регіону, жінки використовували різні способи зав’язувати хустки. Наприклад: на Заході України два кінці хустки зав’язували вузлами, підіймали до гори та збирали докупи,такий спосіб називали Гущі – це був зимовий варіант жіночого святкового образу. Якщо ж погода видалася особливо холодною, можна спробувати зав’язати хустку наступним чином. З одного кінця намотували джгут та підіймали до гори, закріплювали кінець з протилежного боку, на Півночі її в’язали під підборіддям, а кінці зав’язували на маківці. На Київщині кінці хустки обгортали навколо шиї та зав’язували на потилиці. На території Середнього Подніпров’я хустку драпірували довкола голови, але так, щоб залишити відкритим денце очіпка.

• Хустки бували фабричними та домотканими. Як правило, їх виготовляли власноруч або купували в жінок, які вміли це робити. На верстатах ткали однотонний квадратний відрізок тканини і нав’язували на ньому тороки. Інколи кінці хусток вишивали однотонними або різнокольоровими нитками – їх залишали на свята або для урочистих подій.

    Маємо надію, що українська хустка завжди буде в пошані та передаватиметься з покоління в покоління. Хай завжди українська хустка береже тепло наших душ і живе вічно, як наша невмируща – Україна!

   Сьогодні вкрай важливо відроджувати традиції та звичаї, берегти нашу культурну спадщину.